«23 березня, о 17:00, мені зателефонували сусіди моїх батьків з Ізюма і розповіли, що шість годин тому в наш дім влучила бомба, а моя матір отримала важкі поранення. Вони сказали мені в слухавку: “Твоя мама більше не має обличчя”», — з болем розповідає Оксана Федосєєва. Від будинку її 63-річної матері, Наталії Нємцевої, не залишилося нічого, окрім купи руїн. Після потужного вибуху в її обличчя, ногу та груди вп’ялися численні уламки скла, цегли та частинки боєприпасів.

Ці чужорідні предмети — жахливі артефакти війни — доктор Ростислав Валіхновський намагається витягти з тіла пацієнтки, яка лежить на операційному столі в його клініці в Києві. Після проведення місцевої анестезії хірург починає складний процес видалення. Два уламки скла вдається витягти з обличчя досить швидко. Пінцет знову занурюється вглиб тканин, але з першої спроби уламок не піддається. «Він досить великий», — спокійно, але зосереджено коментує хірург. Третій фрагмент розбитого вікна настільки сильно вріс і буквально «зрісся» з тілом пацієнтки, що лікарю доводиться вдатися до медичних ножиць, щоб звільнити його з плоті. Ноги Наталії мимоволі здригаються від болю та шоку…

Це лише один з тисяч випадків, з якими щоденно стикається Ростислав Валіхновський та його команда. У часи, коли війна залишає по собі глибокі рубці не лише на будівлях, а й на тілах тисяч українців, робота хірургів стає останнім шансом на порятунок. Кожна операція — це ювелірна праця, спрямована на те, щоб приховати жахливі наслідки вибухів, відновити функції організму та дати пацієнтам змогу знову подивитися у дзеркало без жаху. Лікарі роблять усе можливе, аби перетворити наслідки війни на спогади, які, хоч і залишаться в пам’яті, більше не будуть щосекунди нагадувати про себе через фізичне спотворення.